Справа  №  1-3/12

Вирок

іменем  України

      26.01.2012

  Деснянський  районний  суд  м.Києва  в  складі  :

головуючого  –  судді  Котовича  О.Л.,

при  секретарях  Двірко  Т.В.,  Опішняк  М.П.,

з  участю  прокурора  Горкавої  В.В.,

захисника  ОСОБА_1,

потерпілої  ОСОБА_2,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  залі  суду  кримінальну  справу  за  звинуваченням

ВСТАНОВИВ:

                    Підсудний  ОСОБА_3  12  грудня  2009  року  біля  19  годин  40  хвилин  в  м.Києві  керував  транспортним  засобом  –  автобусом  марки  ”І-VAN”  з  номерним  знаком  НОМЕР_1  і  на  зупинці  громадського  транспорту  ”Універсам”  по  вул.Драйзера,  8  порушив  правила  безпеки  дорожнього  руху  і  експлуатації  транспорту  :

                    порушив  підпункт  ”б”  пункту  2.3  Правил  дорожнього  руху,  який  вимагає  від  водія  бути  уважним,  стежити  за  дорожньою  обстановкою,  відповідно  реагувати  на  її  зміну,  не  відволікатися  від  керування  транспортним  засобом  у  дорозі,

                    порушив  пункт  10.1  Правил  дорожнього  руху  і  перед  початком  руху  не  переконався,  що  це  буде  безпечним  і  не  створить  небезпеки  іншим  учасникам  руху,

порушив  п.21.4  Правил  дорожнього  руху  і  почав  рух  автобуса  від  зупинки  до  повного  зачинення  дверей,  не  переконавшись  в  тому,  що  всі  пасажири  залишили  салон  автобуса  на  зупинці  і  що  всі  двері  автобуса  зачинились,

в  результаті  чого  пасажирка  ОСОБА_2,  яка  виходила  на  зупинці,  не  встигла  завершити  висадку  і  при  від’їзді  автобуса  від  зупинки  випала  із  салону  автобуса  через  задні  незачинені  підсудним  двері,  упала  на  проїзну  частину  і  отримала  при  цьому  середньої  тяжкості  тілесне  ушкодження  у  вигляді  перелому  верхньої  гілки  лівої  лонної  кістки,  а  вказані  наслідки,  які  настали,  перебувають  у  причинному  зв’язку  з  порушенням  підсудним  ОСОБА_3  правил  безпеки  дорожнього  руху  і  експлуатації  транспорту.

В  судовому  засіданні  підсудний  ОСОБА_3  вину  не  визнав  і  показав,  що  за  викладених  вище  обставин  він  дійсно  на  маршруті  №  416  керував  згаданим  автобусом  і  зупинився  для  висадки  і  посадки  пасажирів  на  зупинці  ”Універсам”.  Потім  він  подивився  в  праве  зовнішнє  дзеркало  заднього  виду,  переконався  у  відсутності  пасажирів  біля  дверей,  закрив  двері  і  впевнився  у  цьому  через  дзеркала  заднього  виду  і  по  індикаторам  на  панелі  приладів  і  розпочав  рух  від  зупинки,  почув  крики  в  салоні  про  випадіння  когось  з  автобуса,  проїхав  ще  біля  10  м,  зупинився,  вийшов  на  вулицю,  побачив  потерпілу,  яку  тримали  люди  і  вона  вибачилась  за  те,  що  поспішала  і  не  встигла  вийти  з  автобуса.

Незважаючи  на  невизнання  підсудним  вини  вона  доведена  в  ході  судового  слідства  показаннями  потерпілої,  свідків,  протоколами  слідчий  дій,  висновками  експертів,  іншими  матеріалами  справи.

Так,  потерпіла  ОСОБА_2  в  суді  показала,  що  коли  вона  остання  виходила  з  салону  автобуса  через  задні  двері,  то  вони  почали  зачинятись  і  затисли  її.  Вона  крикнула  водію  відчинити  двері  і  вони  відразу  відчинились.  Вона  продовжила  вихід  з  автобуса,  занесла  ногу  над  асфальтом,  але  не  встигла  ступити  на  проїзну  частину,  бо  автобус  рушив  з  місця  раптово,  центр  тяжіння  її  тіла  вже  був  за  межами  салону  і  вона  випала  з  салону  і  упала  на  асфальт  на  лівий  бік,  отримала  при  цьому  перелом  тазу.

Свідок  ОСОБА_4  в  судовому  засіданні  29  червня  2010  року  показав,  що  на  зупинці  громадського  транспорту  з  маршрутного  таксі  №  416  виходили  пасажири  і  коли  остання  псасажирка  виходила  із  задніх  дверей,  автобус  почав  рух  з  відкритими  дверима  і  раптом  з  автобуса  випала  дівчина  на  асфальт  проїзної  частини  на  відстані  біля  2  м  від  тротуару,  а  автобус  продовжив  рух  і  зупинився  через  20-30  м  від  зупинки  т.2  а.с.72-74.

Свідок  ОСОБА_5  в  суді  підтвердила  свої  показання  в  попередньому  судовому  засіданні  і  показала,  що  коли  потерпіла  хотіла  швидко  вийти  з  автобуса,  той  вже  почав  рухатись,  його  двері  зачинялись  і  потерпілій  затисло  дверима  сумку,  потім  двері  дуже  швидко  відчинились  і  потерпіла  випала  з  автобуса  т.2  а.с.126-127.   

Свідки  ОСОБА_6  і  ОСОБА_7  в  суді  показали,  що  при  виїзді  на  місце  даної  ДТП  потерпілу  вони  знайшли  в  травмпункті,  де  також  був  автобус  з  водієм.  Вони  повернулись  на  вказане  водієм  місце  пригоди  і  склали  протокол  огляду  і  схему.   

Крім  показань  потерпілої  і  згаданих  свідків  вина  підсудного  в  інкримінованому  злочині  також  доведена  :   

протоколами  огляду  місця  ДТП  із  схемами  і  фотознімками,  за  якими  проти  АДРЕСА_1  біля  електроопор  №  50  і  52  знаходиться  зупинка  громадського  транспорту  ”Універсам”,  проїзна  частина  там  асфальтобетонна,  пряма,  горизонтальна,  суха,  чиста,  обмежена  бордюром,  має  тротуар  шириною  16  м  т.1  а.с.4-10,  76-82,  т.2  а.с.85-88,

висновком  експерта,  за  яким  у  ОСОБА_2  було  виявлено  середньої  тяжкості  тілесне  ушкодження  у  вигляді  закритого  перелому  кісток  тазу  :  перелому  лівої  лонної  кістки,  яке  утворилось  від  дії  тупих  предметів,  можливо  12  грудня  2009  року  т.1  а.с.35-38,

висновком  комісії  експертів,  за  яким  у  ОСОБА_2  мало  місце  середньої  тяжкості  тілесне  ушкодження  у  вигляді  перелому  верхньої  гілки  лівої  лонної  кістки,  яке  виникло  від  дії  тупого  предмета  за  непрямим  механізмом  (при  прикладанні  травмуючої  сили  до  лівої  бічної  поверхні  тазу)  в  результаті  транспортної  травми  –  випадіння  псажира  з  салону  транспортного  засобу  т.3  а.с.122-126,     

показаннями  в  суді  судово-медичного  експерта  Зосіменка  В.В.,  який  в  якості  доповідача  підтвердив  згаданий  висновок  комісії  експертів  і  показав,  що  потерпіла  могла  самостійно  пересуватись  після  отримання  травми,

протоколом  огляду  і  фотознімками  автобуса  марки  ”І-VAN”  з  номерним  знаком  НОМЕР_1,  згідно  якого  на  час  перевірки  15  квітня  2010  року  двері  знаходяться  в  працездатному  стані,  індикатори  закриття  дверей  працюють,  через  праве  зовнішнє  дзеркало  заднього  виду  з  місця  водія  проглядаються  двері  у  відчиненому  положенні  т.1  а.с.71-75,

протоколом  очної  ставки  на  досудовому  слідстві  між  ОСОБА_3  і  потерпілою  ОСОБА_2,  яка  наполягала  на  тому,  що  вона  випала  на  проїзну  частину  при  виході  з  автобуса,  коли  той  розпочав  рух  з  відкритими  дверима  т.1  а.с.89-92,     

протоколом  відтворення  обстановки  і  обставин  події  з  потерпілою  ОСОБА_2,  яка  на  місці  показала,  як  вона  випала  на  проїзну  частину  при  виході  з  автобуса,  коли  той  розпочав  рух  з  відкритими  дверама  т.1  а.с.122-126,     

свідоцтвом  про  реєстрацію,  за  яким  автобус  марки  ”І-VAN”  з  номерним  знаком  НОМЕР_1  належить  ОСОБА_9  т.1  а.с.165,

довіреністю,  за  якою  ОСОБА_9  уповноважив  ОСОБА_3  користуватись,  експлуатувати,  розпорядитись  автобусом  марки  ”І-VAN”  з  номерним  знаком  НОМЕР_1  т.1  а.с.161,

протоколом  відтворення  обстановки  і  обставин  події,  за  яким  після  натискання  двох  кнопок  на  панелі  приладів  автобуса  марки  ”І-VAN”  задні  двері  закриваються  повністю  за  1,26  с  і  відкриваються  за  той  же  час;  при  встановленні  перешкоди  у  задньому  дверному  отворі  і  запуску  приводу  закривання  дверей  механізм  автоматичного  відкривання  дверей  спрацьовує  через  2,0  с,  2,2  с,  2,0  с,  при  цьому  на  панелі  приладів  автобуса  світові  і  звукові  сигнали  відсутні,  а  двері  після  аварійного  відкривання  залишаються  у  відкритому  положенні  т.3  а.с.76-84,

посібником  з  експлутації  автобуса,  керованого  підсудним  ОСОБА_3,  за  яким  під  час  посадки  і  висадки  пасажирів  рекомендується  відкривати  спочатку  задні,  потім  передні  двері,  а  закривати  спочатку  передні,  потім  задні,  при  цьому  пневматичні  приводи  згаданого  автобуса  обладнані  блоками  захисту  пасажирів  від  защемлення  з  часом  спрацювання  не  більше  1  с  т.2  а.с.85-91,  т.3  а.с.75.

Рекомендації  згаданого  посібника  були  перевірені  слідчим  при  огляді  керованого  підсудним  автобуса  і  свідчать  про  те,  що  незачинені  передні  двері  автобуса  перешкоджають  водію  в  повній  мірі  контролювати  через  праве  зовнішнє  дзеркало  заднього  виду  положення  задніх  дверей  автобуса  т.1  а.с.71-75.

Доводи  підсудного  про  те,  що  він  рушив  від  зупинки  з  зачиненими  задніми  дверима  автобуса  після  залишення  салону  потерпілою,  яка  отримала  травму  внаслідок  власної  необережності  на  зупинці,  суд  відносить  до  бажання  ОСОБА_3  ухилитись  від  відповідальності  за  злочин,  оскільки  ці  доводи  підсудного  спростовані  показаннями  потерпілої  ОСОБА_2,  показаннями  свідків  ОСОБА_5  і  ОСОБА_4,  наведеними  вище,  висновком  судово-медичних  експертів  про  механізм  травмування  потерпілої,  протоколами  відтворення  обстановки  і  обставин  події  і  огляду  автобуса.

Викладеним  вище  показанням  потерпілої  ОСОБА_2  і  свідків  ОСОБА_5  і  ОСОБА_4  вірить  суд,  вважає  їх  правдивими  і  відповідаючими  обставинам  справи,  оскільки  вони  узгоджені  між  собою  та  з  іншими  матеріалами  справи  і  у  цих  осіб  немає  підстав  для  обмови  підсудного.

Показання  свідка  ОСОБА_10  в  суді  не  можуть  виправдати  підсудного,  оскільки  її  показанням  про  те,  що  потерпіла  встигла  вискочити  з  салону  автобуса  під  час  закривання  задніх  дверей,  які  після  цього  зачинились  і  автобус  рушив  від  зупинки  з  закритими  дверима,  суд  не  вірить  з  огляду  на  характер  взаємовідносин  цього  свідка  з  підсудним  і  неузгодженість  її  показань  з  показаннями  потерпілої  і  інших  свідків  про  те,  що  автобус  рушив  від  зупинки  з  незачиненими  дверима.

Показання  цього  свідка  також  суперечать  результатам  відтворення  обстановки  і  обставин  події,  за  якими  задні  двері  керованого  підсудним  автобуса  швидко  закриваються  повністю  за  1,26  с  після  натискання  відповідних  кнопок  на  панелі  приладів  т.3  а.с.76-84.   

Правдивими  і  відповідаючими  обставинам  справи  суд  вважає  показання  свідка  ОСОБА_4  в  судовому  засіданні  29  червня  2010  року,  оскільки  вперше  цей  свідок  після  пригоди  давав  показання  в  суді  і  тоді  краще  пам’ятав  обставини  ДТП,  він  давав  показання  в  суді  з  дотриманням  передбаченого  законом  процесуального  порядку  у  відкритому  засіданні  вільно,  невимушено  і  неупереджено,  відповів  на  всі  запитання  захисника,  підсудного  і  інших  учасників  процесу,  а  тому  немає  розумних  підстав  для  сумнінів  у  тому,  що  свідок  саме  при  цьому  допиті  в  суді  правильно  свідчив  про  відомі  йому  обставини  справи  т.2  а.с.72-74.

Показання  цього  свідка  на  очній  ставці  з  ОСОБА_3  і  при  відтворенні  обстановки  і  обставин  події  на  досудовому  слідстві  суд  не  приймає,  оскільки  протоколи  цих  слідчих  дій  не  відповідають  вимогам  закону,  вони  містять  численні  вставки  і  поправки,  які  всупереч  вимогам  ст.85  КПК  України  не  застережені  в  протоколі  перед  фінальним  підписом  ОСОБА_4  т.1  а.с.103-105,  106-113.

Також  в  судовому  засіданні  26  липня  2010  року  свідок  не  зміг  переконливо  пояснити  причини  непослідовності  своїх  показань,  яка  простежуєься  в  протоколах  згаданих  вище  процесуальних  дій  з  його  участю  на  досудовому  слідстві,  а  тому  і  ці  показання  свідка  в  судовому  засіданні  суд  не  приймає  т.2  а.с.118-121.

Механізм  даної  ДТП  і  факт  порушення  підсудним  правил  дорожного  руху  і  експлуатації  транспорту  з  достатньою  повнотою  встановлені  судом  і  виглядають  таким  чином,  що  підсудний  після  приведення  в  дію  механізму  закривання  дверей  автобуса  не  переконався  за  сигнальними  приладами  і  візуально  через  праве  зовнішне  дзеркало  задного  виду,  що  задні  двері  зачинились,  і  рушив  від  зупинки.

На  цей  момент  задні  двері  автобуса  не  зачинились  внаслідок  перешкоди  –  перебування  у  дверному  отворі  потерпілої,  яка  ще  не  закінчила  вихід  з  автобуса.

Перешкода  привела  до  зворотнього  ходу  дверей  у  відкрите  положення,  а  потерпіла  по  інерції  продовжила  вихід  з  автобуса  і  випала  з  нього  вже  під  час  руху,  вона  упала  на  проїзну  частину  і  отримала  травму.

Спрацювання  системи  аварійного  відчинення  діверей  ніяк  не  позначилось  на  сигналах  перед  очима  підсудного  на  його  робочому  місці,  що  було  встановлено  при  відтворенні  обстановки  і  обставин  події  і  перевірці  роботи  аварійного  відкривання  дверей  автобуса,  і  підсудний  зупинив  автобус  лише  після  криків  інших  пасажирів.

Таким  чином,  бажання  підсудного  швидко  залишити  зупинку  під  час  останнього  рейсу  в  той  день,  невиконання  ним  при  цьому  вимог  ПДР,  в  першу  чергу  п.21.4,  привело  до  травмування  потерпілої.   

За  результатами  судового  слідства  суд  уточнює  обвинувачення  підсудного  щодо  обставин  і  місця  ДТП  відповідно  до  тексту  мотивувальної  частини  вироку.

Таке  уточнення  не  виходить  за  межі  пред’явленого  слідчим  обвинувачення,  не  погіршує  становище  підсудного,  не  порушує  його  право  на  захист  і  не  впливає  на  кваліфікацію  злочину.

Порушення  підсудним  ОСОБА_3  правил  безпеки  дорожнього  руху  і  експлуатації  транспорту  при  керуванні  транспортним  засобом,  що  спричинило  потерпілій  ОСОБА_2  середньої  тяжкості  тілесне  ушкодження,  суд  кваліфікує  за  ч.1  ст.286  КК  України.

При  призначенні  покарання  підсудному  суд  враховує  обставини,  суспільну  небезпечність,  тяжкість  і  наслідки  злочину,  форму  вини,  особу  винного,  який  раніше  не  судимий,  характеризується  позитивно,  має  двох  неповнолітніх  дітей,  протягом  двох  років  після  ДТП  не  вжив  заходів  до  відшкодування  шкоди  потерпілій,  відсутність  пом’якшуючих  і  обтяжуючих  покарання  обставин,  і  призначає  ОСОБА_3  покарання  у  вигляді  обмеження  волі,  яке  він  має  відбувати  у  виправному  центрі  протягом  необхідної  достатності  для  виправлення  і  попередження  нових  злочинів  із  додатковим  покаранням  у  вигляді  позбавлення  права  керувати  транспортними  засобами  з  врахуванням  обставин  і  наслідків  злочину,  байдужості  підсудного  до  потерпілої  і  некритичного  його  ставлення  до  скоєного  діяння  при  перевезенні  пасажирів  громадським  транспортом.

Вирішуючи  питання  про  можливість  звільненння  ОСОБА_3  від  покарання  за  амністією  суд  виходить  з  наступного  :

згідно  ст.9  Закону  України  ”Про  амністію  у  2011  році”  застосування  амністії  без  згоди  засудженого  не  допускається,  а  ОСОБА_3  такої  згоди  суду  не  висловлював,

згідно  п.”є”  ст.4  Закону  України  ”Про  застосування  амністії  в  Україні”  не  може  бути  застосована  амністія  до  осіб,  які  не  відшкодували  завдані  ними  збитки,  а  ОСОБА_3  шкоду  потерпілій  не  відшкодував,

і  тому  підстав  для  амністування  ОСОБА_3  немає.

                    Вирішуючи  цивільний  позов  потерпілої  про  стягнення  з  підсудного  матеріальної  і  моральної  шкоди,  вислухавши  при  цьому  доводи  потерпілої  на  доведення  своїх  вимог  і  дослідивши  надані  нею  докази,  суд  виходить  з  наступного  :

                    відповідач  під  час  ДТП  правомірно  на  підставі  довіреності  від  власника  володів  і  керував  джерелом  підвищеної  небезпеки  –  автобусом  марки  ”І-VAN”  з  номерним  знаком  НОМЕР_1,

вчинення  злочину  відповідачем  доведено  в  ході  судового  слідства,

позивач  надала  суду  документи  (чеки)  на  підтвердження  придбання  ліків  на  суму  2983  гривні  43  копійки,

підлягаючими  відшкодуванню  є  моральні  страждання  позивача,  які  вона  оцінила  в  5000  гривень,  і  у  суду  немає  підстав  сумніватися,  що  саме  такий  грошовий  еквівалент  в  даному  випадку  мають  моральні  страждання  потерпілої  від  отримання  тілесного  ушкодження  і  фізичного  болю  при  цьому,  від  наступного  лікування  і  прикутості  до  ліжка,  від  порушення  нормального  перебігу  і  якості  життя  та  труднощів  з  пересуванням,  від  непередбаченої  втрати  часу,  від  байдужого  ставлення  підсудного  до  потерпілої,  вимоги  якої  суд  вважає  розумними  і  справедливими.

В  зв’язку  з  викладеним,  цивільний  позов  потерпілої  суд  задовольняє  частково  і  стягує  з  підсудного  доведену  позивачем  матеріальну  і  моральну  шкоду  у  вказаних  вище  розмірах  згідно  вимог  ст.ст.23,  1167,  1187,  1195  ЦК  України.

На  підставі  викладеного,  керуючись  ст.ст.323,  324  КПК  України,  суд

ЗАСУДИВ  :

ОСОБА_3  визнати  винним  у  вчиненні  злочину,  передбаченого  ч.1  ст.286  КК  України,  і  призначити  йому  покарання  у  вигляді  двох  років  обмеження  волі  з  позбавленням  права  керувати  транспортними  засобами  на  строк  три  роки.

Строк  відбуття  основного  покарання  ОСОБА_3  обчислювати  з  часу  прибуття  і  постановки  на  облік  у  виправному  центрі.

До  набрання  вироком  законної  сили  запобіжним  заходом  ОСОБА_3  залишити  підписку  про  невиїзд.

Стягнути  з  ОСОБА_3  на  користь  ОСОБА_2  2983  гривні  43  копійки  матеріальної  шкоди  і  5000  гривень  моральної  шкоди.

Апеляція  на  вирок  може  бути  подана  через  місцевий  суд  протягом  п’ятнадцяти  діб  з  моменту  його  проголошення.

Головуючий  :